Формування естрадно-вокальних навичок учнів засобами джазового мистецтва
Вступ
Мета: Визначити та дослідити естрадно-вокальні навички. Ознайомитись та опрацювати методику американського співака та композитора Сета Ріггза.
На сьогоднішній день естрадний вокал – явище дуже поширене та популярне. Сучасна молодь обирає саме цей вид співу. Кожного року він видозмінюється, стрімко зростає та набирає ще більших обертів. Саме цей вид мистецтва для багатьох можна віднеси до джерела естетичної насолоди. Саме мрія та поклик душі дає змогу володіти таким бездоганним, унікальним художнім явищем. У естрадний спів неможливо не закохатися завдяки своєрідній стилістиці, естетиці та поетиці. Лише наявність гарного голосу не достатня, тому що це лише інструмент мистецтва співу.
Необхідним завданням є пошук певних методичних настанов, які індивідуально підбираються, задля дієвості формування з вихованців естрадних вокалістів. Дуже важливо набути багаж знань та вдосконалити свої музичні пізнання. Завдяки плідній роботі кожен співак-початківець виховується майстерним артистом високого рівня, гідний великої сцени а букету овацій. Головне правило вихованців – мати бажання та прагнення на реалізацію своїх талантів, блиск в очах, жагу до навчання нового. Головним чинником будь-якого заняття є зацікавленість у роботі вихованців. Їх запал, жага до знань та подача матеріалу самого викладача.
Саме після виникнення інтересу до естрадного співу почалося масове створення різного роду досліджень, методичних напрацювань, які б допомогли та доступно донесли до кожного правильне формування естрадної манери виконання того чи і ншого твору. Важливий внесок у розвиток та формування естрадного вокалу зробив Сет Ріггз.
1. Формування естрадно-вокальних навичок учнів засобами джазового мистецтва
1.1. Провідне місце у системі формування естрадного співу Сета Ріггза.
Сет Ріггз – американський співак, актор та вокальний тренер. Саме його праця «Як стати зіркою» слугує для основ принципу «співу у мовній позиції». Особливості його методики спробували обгрунтувати багато українських авторів, один із них Л. Дерев’янко, щодо співу у мовленнєвій позиції як проблему вокальної педагогіки. Ю. Мартинова та А. Сухова – російські музикознавці, які також не залишились байдужими щодо обгрунтування даної праці. Вони принципи Сета Ріггза співставляли з іншими, які також використовувались для розвитку вокальних навичок. А в праці С. Коротєєвої здійснюється критика методики Ріггза.
Розробки Сета Ріггза займають провідне місце у системі формування естрадного співу. Саме його методика «співу у мовній позиції» та низка практичних порад, мають позитивні аспекти у формуванні процесу підготовки естрадного вокаліста та сприяють удосконаленню вітчизняної музичної підготовки.
Підготовка естрадного вокаліста це дуже кропітка, складна та тривала робота. В ході роботи виникає ціла низка питань щодо вокальних здібностей технічного характеру, відсутність підходів, які були б дієвими та були універсальними. Серед методик, в сучасній підготовці естрадних вокалістів, провідну роль займають ті, які пропонують практичні рекомендації стосовно розвитку голосу.
1.2. Основні складові методики Сета Ріггза.
Методика Сета Ріггза відноситься до визначних у сучасному світі. Це саме той викладач і співак, який збив великий внесок у розвиток мистецтва естрадного співу. У своїх теоретичних і практичних напрацюваннях він вказав шляхи, які допоможуть розвинути вокальну майстерність. Саме завдяки принципу «співу у мовній позиції» допоміг здійснювати вокальні вправи будь-кому. Співати тоді міг кожен, для цього не обов’язково було бути вокалістом. За мінімальні проміжки часу віртуозом не станеш, проте можна було здобути певні навички. У передмові до власної книги Ріггз зазначив: «Автор цієї книги успішно працював із сотнями співаків, акторів і танцюристів – професіоналами екстра класу, представниками всіх музичних напрямків. І хоча не всі з них можуть співати однаково добре, тим не менш кожний із них оволодів здатністю робити це впевнено та природньо».
Однією із проблем вже існуючих методичних розробок є складність мови, якою викладаються важливі настанови. Методика Ріггза робить спробу зробити схожі підходи до співу у будь-якому музичному жанрі. Вихідним пунктом для кожного співака є не правильне керування діафрагмою, видобуток звуку чи його подання, а належний образ за допомогою голосу та акторської гри. «Незалежно від того, що ви співаєте – поп, рок, оперу чи мюзикл, ви повинні володіти такими прийомами співу, що дозволять вам розслабитись та сконцентруватися на акторській грі» [4, с. 2].
Настанови які пропонує праця Сета Ріггза дуже прості, просто його методику можна застосувати у будь-якій манері співу. Незалежно, чи то естрадна, чи академічна. Вихідний принцип що використовується - «спів у мовній позиції». Саме цей спосіб дозволяє співати чисто та вільно у всьому вашому діапазоні, чітко прослуховуючи кожне слово. Також цей метод можна застосовувати до будь-якого музичного напряму, оскільки під час роботи над ним, учень навчається не тому що саме він повинен співати, а як він це повинен робити.
Специфіку системи Ріггза змалював сучасний дослідник Л. Дерев’янко: «Методичні настанови і система дещо екзотичних тренувальних вправ зводяться: до вивільнення зовнішніх м’язів гортані; природнього невимушеного звукоутворення; «малого» дихання; згладжування регістрів і перехідних нот; розвитку повного діапазону голосу; використання емоційно-образних моделей навчання та ін.» [1]. На його думку це вдала методика та має значний потенціал для її практичного втілення та застосування в роботі. Її універсальність дозволяє використовуватись в освітньому процесі як для естрадної, так і для академічної манери співу. Методика включає в себе систему вправ, які потребують певних енергетичних затрат, але розкриває: «резонансні можливості повного діапазону голосу людини з включенням високої та низької співацьких формант, що є характерним для техніки співу з сильним імпедансом, а отже, можна переконливо стверджувати, що вправи справді є універсальними, розрахованими на оптимальний режим роботи голосового апарату, яким і є спів в академічній манері» [там само].
Ю. Мартинова та А. Сухова у своїх розробках щодо методичних праць також відзначають працю саме Сета Ріггза. У них є справи на дихання, які можуть бути використані для розвитку вокальної майстерності співака, а саме:
а) спів із закритим ротом на звук «м», що розспівується; (саме цей прийом дозволяє досягти ефекту «маски».
б) вправа на спів з пасажем губ;
в) вправа на спів з треллю губ;
г) вироблення забарвлення схожого до забарвлення;
Методика Ріггза влучно вказала на унікальність та індивідуальність кожного з людських голосів. На думку цих двох дослідників: «Сучасний педагог Сетт Ріггз, автор методу «Speech Level Singing», – «спів у мовній позиції» пише про те, що кожна людина має унікальний голос» [там
само, с. 245], а сам спів є наслідком використання голосу, який дозволяє передати переживання та емоції співака безпосередньо вже аудиторії.
Проте, хочу зазначити, що не всі схвалюють та надають перевагу методиці Ріггза, дехто її не сприймає, ба більше – засуджує. Таке явище ми можемо спостерігати опрацювавши працю С. Коротєєвої, яка наводить низку критичних висловів щодо неї. Ось що вона пише: «Свого часу ця книга наробила багато шуму, відлуння цього шуму можна почути й досі в зростанні кількості
студій вокалу, які займаються нібито за методикою Сета Ріггза. Однак багато педагогів украй негативно відгукуються про цю методику» [2, с. 34]. Саме Коротєєва зазначає, що у праці є низка таких аспектів, які своїм формулюванням викликають негативну реакцію. Наприклад такий от вислів: дихання під час співу – це процес розслаблення, так само як і позиція не піднімати м’яке піднебіння чи залишити без змін вимову слів. За словами Ріггза, посилення звуку повинно відбутися само собою. Але все таки низка щодо зауважень має під собою певне підгрунтя і методикою американського педагога нехтувати не слід.
Позитивним аспектом для даної методики являється те, що вона підходить не лише для учнів вокального профілю, для занять учня з викладачем, а й для самонавчання та для роботи усіх бажаючих. В разі, якщо навчання відбувається під керівництвом викладача, як показує досвід, безперечно, результат якості занять буде видно швидше. Методика Сета Ріггза дозволяє наочно та доступно показати процес освоєння необхідних настанов, так як викладена не лише у вигляді вербального тексту та нотних прикладів, а й чимало медійних файлів. У вітчизняній практиці подібний принцип лише починає вкорінюватись на засадах американського простору – це позитивний поштовх у майбутнє для більш доступного викладу матеріалу.
Важливо зазначити, що за умови наявності гарної методики, ще не гарантовано можна досягнути успіху в заняттях. Головне дотримуватись послідовності певних постанов, не перевантажувати голосовий апарат. Все починати робити помірно, навіть якщо здається, що вправа зовсім легка. Далі розвивати координацію голосу, а вже потім додавати силу звуку. Щодо оперування різними вокальними манерами, Сет Ріггз зазначає: основа вокальної техніки – є тотожною до всіх стилів. Але в рамках саме естрадної музики існує багато стилів, які різняться один з поміж іншого. Головний образ, інтерпретація вокального твору в потрібному стилі є важливим завданням для самого вокаліст, а не викладача. Якість звуку та фразування визначає сам співак.
Висновок:
Сучасна система щодо підготовки естрадного співака спрямована на поєднання різних підходів. Спочатку це повинна бути робота учня з викладачем, який забезпечить контроль якості подачі звуку, особливості його видобування та правильної інтонації. Самонавчання і пошук матеріалу вкрай важливий. Адже щоб орієнтуватись у даній сфері, потрібно поцікавитись перевіреними на практиці методиками авторів. Методика «співу у мовній позицій» підходить як для естрадного, так і для академічного вокалу. Дана методика не така відома загалу вітчизняного простору, проте нею користується багато викладачів, для розвитку естрадного співу, вона вважається провідним кроком у майбунє.
Список використаної літератури:
1. Риггс, С. Школа для вокалистов «Как стать звездой» / С. Риггс. –
Москва, 2000.
2. Стулова, Г. П. Теория и практика работы с детским хором / Г. П.
Стулова. – Москва, 2002.
3. Кушко Я.С. Методика навчання співу: посібник з основ вокальної
майстерності / Я.С. Кушко. – Тернопіль : навчальна книга – Богдан, 2010. –
288с.
4. Морозов, В. П. Искусство резонансного пения / В. П. Морозов. –
Москва, 2002.
5. Овчаренко Н. Основи вокальної методики : науково-методичний
посібник / Н. Овчаренко. - Кривий Ріг: Видавничий дім, 2006. - 116 с.
Немає коментарів:
Дописати коментар